Головна » 2016 » Травень » 3 » У світі казкової граматики. Слухай і пам’ятай
12:58
У світі казкової граматики. Слухай і пам’ятай

Вступ
Може, хтось гадає, що граматика нудна?
Раджу вам цю книгу прочитати.
Спробуйте і впевнитесь: захоплива вона,
Весело граматику вивчати!
Хащами жахливих незліченних помилок
Стасик і Мишко колись блукали,
Доки не дісталися галявини казок.
О! Які сюрпризи їх чекали!
То був світ граматики, казкової, ось так!
І казок було там так багато!
Про слова та букви, про апостроф - дивний знак -
Уся вони відкрилися хлоп'ятам.
Стасик і Мишко запам'ятали ці казки
І тепер помилок не бояться.
Пишуть бездоганно ці чудові малюки,
На «відмінно» в школі вони вчаться.
Усі казки граматики, серйозні та смішні, -
Усі вони насамперед повчальні,
А до того ж всі вони магічні, чарівні,
Бо допомагають у навчанні!
Казку прочитавши, дайте відповідь чітку
На всі поставлені питання
І ретельно, якісно (ніяк не нашвидку!)
Виконати спробуйте завдання.

Дружні невидимки
Є в Алфавіті будиночок звуків. Ось він.
Уважно розглянемо його. Праворуч, в окремій частині, мешкають голосні звуки: [а, у, е, і, о, и]. Їх 6. Ліва частина - помешкання приголосних звуків. Перший поверх займають непарні приголосні. З них лише [ф] на половині глухих, а непарних сонорних аж 9. Зверху тверді, знизу м'які. Завжди м'який звук [й], як бачите, приставив драбинку до голосних і разом з ними утворив букви Я, Ю, Є, ї, що не є звуками, і тому вони не в будиночку.
У верхній частині мешкають парні приголосні. Ліворуч - глухі. Праворуч - дзвінкі. Букву Щ теж не пускають до будиночка звуків, бо вона містить у собі два звуки: [ш] і [ч].
Гуляє на подвір'ї м'який знак. Адже він не позначає ніякого звука. Отже, і в будиночку жити не може.
Горланить півень на даху голосних звуків, вони ж голосні, співучі.
Дзвінкі приголосні утворюються за допомогою голосу і шуму, тому з ними дружить мишеня. Воно ж і голос подає, і шарудить. А глухі приголосні утворені лише шумом. Бачите: над ними дощик іде, шум є - а голосу нема.
Ось такий цікавий будиночок-музей ми відвідали в Алфавіті.

М'який знак та його друзі
Відростив собі животик
Знак м'який, м'який, як котик!
Знайте: буква ця німа,
В неї голосу нема.
Загадковий, хитрий знак!
Не читається ніяк!
І сам не вимовляється,
І букв багатьох цурається.
Та потрапивши до слова,
Він пом'якшує вимову,
Може слово геть змінити.
Отже, треба з ним дружити!
Хочеш приклад? То дивись:
«РИС», а знак допишеш - «РИСь»!
Все це знак м'який зробив:
З каші звіра утворив!
Знайте: буква ця німа
Лиш коли стоїть сама,
З приголосним поруч стане –
Звук м'яким одразу стане:
Мить [т'], міць [ц'], мазь [з'], сіль [л'], лось [с'],
сядь [д'], ґедзь [дз'], день [н'], трьох [р'].
Приголосні [т'], [с'], [ц'], [д'], [л'], [р'], [дз'], [з'], [н'].
Часто ходять з ним за руку,
Він пом'якшує ці звуки.
Інші звуки з ним, повір,
Ворогують з давніх пір!
Тож м'якими не бувають,
Бо стосунків з ним не мають.
Є, щоправда, інші звуки,
Знака м'якшення онуки:
[і], [й'].
Право він таке дає
Буквам І, Я, Ю, та Є.
Як за приголосними стануть,
То також м'якими стануть.
Навіть звуки найтвердіші
Буква І пом'якшить враз:
Після Б ти І напишеш,
[б'] - пом'якшення у нас!
    бик     бік
    –○–    =○–
Все затямив? Молодець!
От і казочці кінець.

Наголос-чарівник
Є значок маленький,
Йому Наголос ім'я.
Міцно з ним пов'язана
Вся голосна сім'я.
Наголос - наш друг
І дуже добрий помічник.
Наголос - відомий,
Славнозвісний чарівник.
«За´мок», якщо схоче,
Перетворить на «замок».
Звук під ним чіткий,
Наприклад: килим - килимок.
Іноді він грається
Із нами залюбки,
Роблячи у слові чарівні свої стрибком.
Став над «о» - воро'на,
Перескочив - ворона'.
Це не птах - кобила,
Має чорну масть вона.
Якось перескочив
(Справжнє диво це було!) -
І прислівник «те'пло»
Став іменником «тепло'»!
«Пла'кати - плака'ти»,
Хто без нього прочитав -
Це плакат чи плаче хтось?
А наголос постав -
Стануть зрозумілими
Одразу всі слова.
Со'рок п'ять соро'к -
З числа пташок зробив! Дива!
Наголос - відомий славнозвісний чарівник.
Наголос - наш друг і
Дуже добрий помічник.
Він вам допоможе залюбки у навчанні.
З ним вам подружитися потрібно, малюки!

Два закони для закритих складів
Якось слова вирішили переправитися через річку в невеличких човниках. Потрібно було поділитися на склади, оскільки до одного човника міг сісти тільки один склад.
Усім відомо, що склад утворюється голосним звуком: скільки в слові голосних, стільки й складів. Але ж у словах є ще й приголосні, що не зливаються з голосними. Розгубилися вони: до якого складу приєднатися? Деякі слова сперечатися почали. Особливо слова КНИЖКА і МИШКА. Склади їх ледве не розірвали! То один склад перетягує до себе приголосні Ж і Ш, то інший.
Почула суперечку цариця Граматика і видала указ:
«Дзвінкий перед глухим завжди
Поділить слово на склади!»

Суперечка одразу припинилася. Слово КНИЖКА сіло в човник ось так: книж ка (дзвінкий [ж] перед глухим [к], як велів закон, розділив це слово, приєднавши ж до першого складу). А слово МИШКА вмостилося в човник іншим чином: ось так: ми шка, тут не було дзвінкого перед глухим, отже, розділилося воно на склади за загальним правилом: в українській мові склади переважно відкриті.
Щойно вмостилися «книжка» і «мишка», аж тут знову почалася суперечка. Цього разу між словами «чорний « та «кислий».
- ЧОР НИЙ! - наполягало слово ЧОРНИЙ, - тільки так! А ти ділися теж так: КИС ЛИЙ!
- Ні, я хочу розділитися на склади по-іншому, - не погоджувалося слово КИСЛИЙ, - Краще так: КИ СЛИЙ, ЧО РНИЙ!
Довелося цариці Граматиці видати ще один закон. Цей закон задовольнив обох учасників суперечки. І ти послухай цей закон: 

«Запам'ятай одну з наук:
Закриє склад сонорний звук!»

А сонорні - це непарні дзвінкі, що позначаються такими буквами: Л, М, Н, Р, Й.
Вони тепер не сперечаються і завжди слухняно закривають склад: вій на, паль ма, пар та, рам ка.
Слова ЧОРНИЙ та КИСЛИЙ також розділилися за законом: ЧОР НИЙ і КИС ЛИЙ. Зробили вони це з великим задоволенням.
Як добре все робити за законом, коли він ще й співпадає з твоїми бажаннями!

Чарівна паличка Феї Великої Букви
- Колись у місті Алфавіт усі букви були однакового зросту. Але якось у місті з'явилася прекрасна незнайомка - фея. У руці вона тримала тоненьку прозору паличку. О! То була не звичайна паличка — чарівна! Коли фея торкалася цією паличкою якоїсь букви, паличка починала світитися, а буква миттєво виростала.
- І до мене доторкнись! І до мене! - наперебій просили букви. І фея залюбки виконувала їх бажання.
- Ми будемо звати тебе фея Велика Буква! - задоволено сказав хтось, і всі букви почали аплодувати.
- Підлабузники! - пробурчав м'який знак - А я ніколи не погоджуся, щоб мене збільшили. Мені й так добре.
- І мені теж! - підтримала його буква И. - Ніколи не дам торкатися себе тією паличкою!
- Не хвилюйтеся, - сказала фея Велика Буква, - я збільшуватиму вас тільки тоді, коли ви будете стояти на початку речення!
- А ми ніколи не станемо на початку речення, - відповіли И та м'який знак, адже ми не починаємо жодного слова!
- Дійсно, - засмутилася фея, - вам великими бути ні до чого.
А от решта букв, коли починають речення, з тих пір завжди стають великими!
Фея Велика Буква торкається своєю чарівною паличкою і тих букв, з яких починаються імена, по батькові, прізвища людей, клички тварин, географічні назви, назви планет, зірок, книг, журналів, кінофільмів тощо. Ці слова називають власними назвами. А загальні назви пишуться звичайними маленькими буквами.
Але фея Велика Буква іноді робить дивовижні речі! Якось її чарівна паличка перетворила птаха орла на велике місто! А хлоп'ята-близнюки стали сузір'ям! Звичайні річкові риби та рак теж перетворилися на сузір'я, а хвостатий лев - на Лева Івановича!
Прекрасні почуття - віра, надія, любов - за допомогою чарівної палички стали не менш прекрасними жіночими іменами. Але найбільше здивувалися мешканці в Алфавіті, коли фея Велика Буква торкнулася своєю паличкою до бублика з маком. Бублик раптом замахав хвостом і загавкав. Знаєте чому? Бо він став песиком Бубликом! Ось така дивовижна паличка у феї Великої Букви! А без неї моя улюблена кицька Сніжинка, мабуть, давно б розтанула.

Казка про апостроф
Апостроф в Алфавіті жив,
Із буквами завжди дружив,
Аж поки якось буква Я
Сказала: «Геть від нас!
Бо Алфавіт - це букв сім'я,
Нас 33 якраз!
А ти не буква, просто знак,
Ти нам чужий, не рідний, знай!»

Почув Апостроф ці слова –
Аж закрутилась голова.
Ніколи ще таких образ
Не чув він у житті.
Заплакав він, схопився враз –
І ось уже в путі.
Залишив місто Алфавіт.
«Піду, побачу білий світ».

Та що тут сталося! Хоч плач:
У малюків зник раптом м'яч.
Саме подвір'я зникло теж,
І м'ята, й бур'янець.
І на вечерю щось не те:
Без м'яса холодець!
А курка?! Бідолашний птах:
Немає пір'я! Просто жах!

Усі годинники стоять:
Дев'ятка зникла й цифра п'ять!
Із гаю зникли солов'ї,
А ще - реп'ях і в'яз.
В'юнів неначе хтось поїв,
Хлоп'ята зникли враз.
А у дівчат рум'янець зник...
Так жити Алфавіт не звик!

Усі кричать на букву Я:
«Тепер ми зовсім не сім'я!»
«Апостроф треба привести. –
Сказала буква М, -
Нам треба всім шукати йти,
Щоб не було проблем».
На пошуки гуртом пішли
І через день таки знайшли!

Усі зраділи, обнялись.
За руки міцно узялись:
І букви С, і І, і М,
Апостроф, буква Я.
І заспівали солов'ї,
Бо знов була сім'я!
У курки пір'я відросло.
Всім дуже весело було!

Прірва між словами
Є слова, як день і ніч, -
Прямо протилежні.
От я обачливий, скажім,
А ти - необережний.
Слова «великий» і «малий»,
«Сідати» і «вставати»,
«Холодний» - «теплий»,
«Добрий» - «злий»
Антонімами звати.
Про них вам казку розповім,
Її вам знати треба.
Є місто слів, а в місті тім
Будинок був - до неба!
В будинку мешкали слова,
Жили собі щасливо.
На кожнім поверсі — по два:
Недбалий і дбайливий,
А ще - веселий і сумний,
Гарячий і холодний,
Жили чистенький і брудний
Та ситий і голодний.
Жили там правда і брехня,
Жили тривога й спокій.
Жили так дружно, як рідня.
А дім той був високий!
Аж якось вдарив з неба грім,
Земля аж застогнала!
І величезна прірва в ній
Слова ці роз'єднала.
Давно-давно це відбулось,
Та прірва є й донині.
Будинок навпіл розколовсь,
І в кожній половині
Тепер не дружно вже живуть
Слова оті - вороже.
Антонімами всі їх звуть
За зміст їх геть несхожий!

Побратими
Ви, напевно, вважаєте, що тільки люди можуть бути друзями? А от і ні. Слова теж уміють дружити. Дуже часто вони приходять одне одному на допомогу, можуть замінити собою інше слово так, що ніхто й не помітить заміни. Це тому, що значення деяких слів рівнозначне, або таке схоже, що їх можна називати побратимами! Хоч насправді схожі за значенням слова мають свою наукову назву - синоніми.
Одного разу в місті слів був концерт, виступав відомий музикант. Коли концерт закінчився, настав час аплодувати. Але слово «аплодисменти» десь забарилося, замешкалося. І тут на допомогу прийшло слово «оплески». Гучні, тривалі оплески виражали захоплення слухачів чудовою грою музиканта.
Ну й чим. Скажіть, оплески гірші від аплодисментів? Звичайно, нічим не гірші. Вони - побратими!

Окличко
У Граматиці - країні
Мешкає окличко-знак.
(Якщо хтось його не бачив,
Виглядає він ось так: !).

Любить знак цей розмовляти
На підвищених тонах:
- Юрчику! Не смій качатись
У багні в нових штанах!

Дуже часто він, злякавшись,
Верещить «Рятуйте! Жах!»
І вигукує щоразу:
«Ой! Ой - ой!, чи «Ох!», чи «Ах!»

Дуже часто при звертанні
Подає він голос свій:
- Гей, хлоп'я! привіт, Сергійку!
Любий друже! Друже мій!

Знак цей дуже емоційний.
Як радіє, теж у крик:
- Я мастак! Я просто геній!
Я відкрив свій материк!

Із питальним знаком поруч
Враз суворим він стає:
- Хто це ллє у капці воду?!
- Хто розбив вікно моє?!

Поруч із питальним знаком
Ще й дивується цей знак:
- Та невже?! Невже я геній?!
Тож і справді я мастак?!

Іноді і так буває:
Краю радості нема!
Одного його замало –
Користуйтеся трьома:!!!

Ось такий у нас Окличко –
Дуже емоційний знак.
Користуйтеся ним, друзі!
Виглядає він ось так!

Допитливий чомучко
Всі ви бачили цей знак.
Виглядає він ось так: ?
Чомучком його звати,
Бо звик весь час питати.
«Чому? Навіщо? Як? Коли?» -
Щомиті тільки й чути!
«А що це значить - постоли?
А в постолах - це взутий?»
Такий допитливий значок –
Оцей «Під крапкою гачок»!
Усе він хоче знати,
Тому і звик питати.

Спонукальники
У місті дієслів є вулиця Спонукальників. Мешкають на цій вулиці особливі дієслова: вони не мають часових форм і вживаються лише в спонукальних реченнях. Саме тому їх прозвали Спонукальниками.
Уже зранку на вулиці Спонукальників чути:
- Прокидайся!
- Починаймо ранкову гімнастику!
- Швидше вмивайся!
- Мийте руки!
- Давайте поснідаємо. А скуштуй-но млинців!
- Берімося до справ!
І так цілісінький день. То пропозиції, то накази, то прохання. Одним словом — спонукання. Навіть коти з цієї вулиці розмовляють між собою лише спонукальними реченнями! Послухаймо, про що так жваво говорять рудий кіт Воркіт, який щойно доїв рибину, і біла в рудих плямах Мурка, яка саме одержала від Оленки сосиску.
- Дай шматок сосиски, Мурко!
- А ти рибку подаруй!
- Ось бери хвоста від щуки.
- Сам хвоста того куштуй!
- Ну, не злись, давай дружити!
- На дурняк не сподівайсь! Краще йди мишей ловити!
- Скупердяйко, ну тримайсь!
Воркіт кинувся віднімати в Мурки сосиску, але та швидко схопила її в зуби і подалася геть. Спонукання спонуканнями, а на чужу сосиску зазіхати навіть на вулиці Спонукальників марно.

Прибульці
Колись і місті Слів жили слова, що складалися лише з кореня. Їх так і називали - корінні мешканці.
Іноді в них відростали хвостики - закінчення.
Багато було корінних мешканців у місті Слів: хліб, вода, небо, море, вітер, ліс, ніч, день, вогонь, сад, сніг, дуб, стіл... Та хіба всіх можна перелічити!
Корінні мешканці жили відособлено, кожен сам по собі, ні з ким не родичалися, але одного разу все змінилося. У місті з'явилися прибульці. Вони були різні: великі й маленькі, але всі такі кумедні! Частина прибульців називалася Префіксами. Були серед них роз і без, за, на, над, при, пре, прі, про, до, від, під, п, з, с та інші. А суфікси були ще кумедніші: еньк, онук, есеньк, юсіньк, ісіньк, нищ, ель, ат, ят, ист, іст, к, ок, ик, ер, ор та ще багато-багато!
Прибульці звернулися до корінних мешканців з проханням:
- Дорогі шановні Корені! Візьміть нас до себе, будь ласка! Ми вам
станемо в пригоді! Це ми такі кумедні й незграбні, бо самі, а разом з вами
ми утворимо сотні нових прекрасних слів, І у вас з'явиться багато
родичів!
Тут суфікс чик підскочив до слова корінь, я всі побачили, що утворилося нове слово – корінчик!
До слова вода підбігли теж кілька суфіксів, і з'явилися водичка, водяний, водиця.
- Як цікаво! - сказало слово ліс, - тепер у мене є родичі: лісок, лісник, лісовичок і навіть проліски!
- Ми згодні прийняти вас у нашу сім'ю, - сказало слово вітер, адже тепер я буду не один. Он скільки родичів у мене: вітерець, вітрище, вітряк, вітрюган, вітрила!
Навіть слово двері проскрипіло:
- І ми згодні, у нас тепер теж будуть родичі - дверцята.
Оскільки всі корінні мешканці погодилися прийняти прибульців,
суфікси та префікси швидко взялись до роботи. Вони утворювали нові і нові слова.
Тепер у місті Слів кожен корінний мешканець має родичів -спільнокореневі, або споріднені слова.

Бешкетники Е та И

І
Звуки [е], [и], якщо вони в словах ненаголошені, звучать не дуже чітко, наближаючись один до одного, і їх навіть можна сплутати. А вони навмисно прикидаються один одним, щоб погратися з учнями! От і причина багатьох помилок. Так, для декого з учнів ця гра має погані наслідки...
Як добре, що існує спосіб розпізнати цих бешкетників! Цей спосіб - перевірка наголосом! Адже, як сказано в одній знайомій пісеньці:
« Наголос - відомий, славнозвісний чарівник!
Наголос - наш друг, наш помічник і рятівник!»
Він завжди приходить на допомогу, перевіряє сумнівний звук і пояснює дітлахам:
-Ненаголошені и–е перевіряти треба.
Чому н...бесний пишуть з е?
Бо є у слові небо!
Чому гр... бочок пишуть з и?
Тому що гриб, малята!
Потрібно звуки [е] та [и]
Завжди перевіряти!
Наголос - дійсно могутній чарівник і завжди допомагає перевіряти сумнівний [е] чи [и] в словах, до яких можна підібрати перевірні. На жаль, існують слова, де й наголос безсилий. Не кожне слово можна перевірити наголосом. Але кожне - словником! Перевіривши раз, запам'ятайте написання. «Щоб раз по раз у словник не заглядати, треба свою пам'ять розвивати!» - завжди радить дітлахам добрий дядечко Словник.

II
Буква А дуже спостережлива і допитлива. Спостерігаючи за витівками бешкетників Е та И, вона помітила, що їх не завжди можна викрити за допомогою наголосу. Судіть самі.
Стирати, але стерти,
Завмерти, але завмирати,
Стеле, але вистилає,
Збирати, але зберу.
Помітили, що відбулося чергування звуків [е] та [и]? Наголос тут нічого не вдіє. Буква А гордо заявила:
-Тепер А - ваша рятівниця!
Я теж, повірте, чарівниця!
На [и] завжди я вам вкажу,
Бо тільки з ним, не з [е] дружу!
Уважно погляньте: А дійсно завжди стоїть за коренем, де буква И: стирати, завмирати, вистилати, збирати та в інших похідних словах.
У всіх інших словах [е] - випадний звук, тобто він випадає в похідних дієсловах: терти - тру, завмер - замру, беру - брав.
Тепер ви знаєте ще один метод викриття бешкетників [е] та [и] - метод букви А. Користуйтеся ним, коли маєте справу з дієсловами та словами, що походять від них.

 

Як лимон лимонним став
У Граматиці-країні є дивовижне озеро, де народжуються слова. Перш ніж вийти на білий світ, слова плавають у цьому озері у вигляді окремих частинок. Іноді ці частинки, сподобавшись одна одній, з'єднуються в одне слово. Буває, що з озера виходять слова, які складаються з багатьох частинок. Справжні ланцюжки! А найцікавіші - ті, що стикуються між собою двома однаковими буквами, утворюючи подвоєння на стиках. От про них і піде мова.
Плавав колись у тому озері корінь слова - ЛИМОН. Уже хотів виходити з води, як зробив один з його братиків-близнюків. А ще один братик-близнюк не спішив і дочекався, коли до нього причепився суфікс ЧИК.
Разом із цією частинкою братик ЛИМОН став словом ЛИМОНЧИК. «Може й мені зачекати?» - щойно подумав третій близнюк, як до нього приєдналася маленька частинка - суфікс Н.
Таких частинок в озері Народження Слів багато, вони часто чіпляються до коренів.
«Що ж це за слово з мене вийшло?» - подумав ЛИМОН, вірніше тепер вже ЛИМОНН, - треба швидше відрощувати собі закінчення, бо так я з озера не вийду». І тут справді в нього відросло закінчення, ніби хвостик! Знаєте, що за слово вийшло з озера на берег? Так, прикметник! ЛИМОННИЙ чи ЛИМОННА, адже закінчення слова міняють, як рукавички.
Тепер зрозуміли, чому в деяких словах буває збіг однакових приголосних? А які ще слова утворилися так само, як слово ЛИМОННИЙ?
Знайдіть їх серед тих, що струнко вишикувались у цих рядках: Беззубий, безталанний.
Безвинний, бездоганний.
Денний, сонний, телефонний.
Кінний, відданий, бетонний.

Як посварилися префікси З і С
Щойно префікси 3 і С народилися,
Як одразу ж таки посварилися.
Вже забули й самі, чом так сталося,
Та насупились, повідверталися,
Між собою і не спілкувалися,
Й помиритися не намагалися.
Дні за днями пролітали.
Префікси дорослі стали.
Треба братись до роботи,
Адже є у всіх турботи.
Щоб зі справами розібратися,
Довелося таки спілкуватися.
Почав розмову префікс С:
- У нас є спільний інтерес:
Обом слід до коренів приставлятися,
Тож потрібно у них розібратися.
Які — твої, які - мої,
А то почнуться в нас бої!
Префікс 3 промовив радо:
- Завтра зберемо нараду,
І шляхом голосування
Вирішимо це питання.
По цьому префікс С пішов
Додому спочивати.
А З ... не спати він пішов,
А букви підмовляти,
Щоб до нього усі приєдналися,
Щоб із префіксом С і не зналися!
- Зі мною ви можете в небо злетіти,
Зі мною задумане можна здійснити!
З'єднуйтесь зі мною, - каже, -
Я здійсню бажання ваші!
Букви рано-вранці встали,
Всі за 3 й голосували.
Крім п'ятьох, які в ту ніч були в дорозі
Оскільки вони їхали на возі,
То з префіксом 3 не спілкувалися,
А от місяцем - ріжечком милувалися.
І коли до місця дісталися,
То до префікса С приєдналися,
Бо дуже схожа буква С
На місяць, що світив з небес.
Тож префікс С лише з п'ятьма
З'єднались, може не дарма:
Хай друзів не багато буде,
Аби були хороші люди,
Порядні, вірні, незрадливі.
І префікс С цілком щасливий
Із цими друзями своїми.
Час познайомитися з ними:
К, П, Т, Ф, X - ці п'ять
Біля С завжди стоять!

Правила апострофа
У країну граматичну,
Морфологічно-фонетичну,
Раз до Апострофа прийшла
У гості дівчинка мала.
«Я, - каже, - Леся. Мені треба
Мерщій дізнатися про тебе!
Ти хто?»
Апостроф каже: «Знак.
Пишуть між буквами ось так '».
«Завжди? Усюди?» - «Що ти?! Ні!»-
«То розкажи про це мені!»
І розповів цей знак про себе
Усе, що всім би знати треба:
«Запам'ятай: Я, Ю, Є, ї -
Завжди супутники мої.
Атож! У кожному слівці
Зі мною поруч букви ці,
Лише вони за мною йдуть:
сім'я, пір'їна, в'ється, п'ють.
Б, П, В, М, Ф - губні,
Ці букви завжди при мені.
Я після них люблю стояти:
Б'є, п'ять, в'язати, верф'ю, м'ята.
Й до Р прихильність маю я:
Повір'я, пір'ячко, бур'ян.
Звичайно, як потрібно їх
Роздільно вимовляти,
Інакше не потрібно там
Апострофу стояти!
Даремно й ти не став мене:
Зоря, морквяний, свято.
Вимова слова - головне,
А ще потрібно знати:
Крім Р, є приголосних збіг —
Я не потрібен після них.
Ще після префіксів стою,
Де також відділяю
Наступні Я, Є, ї, та Ю.
Свою я справу знаю!
З'явився, з'їхати, об'єм,
Під'їхати, з'юрбився.
От бачиш, як у цих словах
Апостроф знадобився!
Коли на приголосний звук
Закінчується префікс,
Таким словам я вірний друг!» -
Сказав Апостроф Лесі.

Золоті правила переносу
В одній країні граматичній,
Морфологічно-фонетичній,
Жив Перенос - маленький знак,
Та неабиякий мастак!
Він був розумний і кмітливий
І знав закони особливі:
Міг переносити слова
З рядка в рядок
Ось так: тра-¬ва.
Коли в рядку не поміщались,
Слова до Переносу мчались.
В негоду люту, у дощі,
І вдень, і вранці, і вночі:
- Будь ласка, любий Переносе,
Перенеси нас, друже! - просять.
І перенос не відмовляв,
Слова, ось так: ожи-на, лі-то,
Ве-селка, сон-це, зли-ва, ві-тер.
Але слова все йшли і йшли,
Вже черги у дворі були!
Щоб не спинялась переправа,
Він написав п'ять мудрих правил.
І мудрих, і таких простих —
Свої п'ять правил золотих!
Тепер в країні граматичній,
Морфологічно-фонетичній,
Їх знає навіть і маля,
Бо кожен бачить їх здаля.
І вам я раджу: прочитайте
І добре їх запам'ятайте.

П’ять правил переносу
1. Для переносу слів завжди
Потрібен поділ на склади.
2. Як склад з одної букви лиш,
Не перенось його, облиш.
3. Передню букву, пам'ятай,
Від кореня не відривай!
4. Дж, дз також не розривають,
Як злиті звуки позначають.
5. Подвійних приголосних збіг –
Ти можеш розірвати їх.

У переносу вільний час
З'явився навіть, бо щораз,
Хто добре правила ці знає,
Тепер йому допомагає.
Чи є такі помічники
Між вас, шановні малюки?
Ось вам слова: завдання, косять,
Навчусь, ходжу, відзнака, осінь.

Які ж із правил золотих
Потрібні нам для слів отих?

ПРО Тимка і закони прийменників
У місті Слів мешкає дуже багато різних важливих слів зі значенням: іменники - назви предметів, прикметники - назви ознак, дієслова - назви дій та інші. Але серед мешканців міста Слів є й так звані службові слова; тобто слова без значення. Одну з вулиць міста слів - вулицю Прийменників - заселяють слова: за, на, над, по, про, до, для, без, через, від, над, під, біля, понад, поміж, з-за, з-під, при й багато інших.
Прийменники - слова службові, вони самі не відповідають ні на які запитання і не можуть бути членами речення. Але це не значить, що прийменники не такі важливі, як інші слова. Важливі! От порівняйте: на столі і під столом. Є різниця? Є, і чимала! А все завдяки їм, прийменникам. Без прийменників не можуть обійтися ні іменники, ні прикметники, ні займенники, ні числівники. А от дієсловам прийменники не потрібні. Тому ще жоден прийменник не стояв перед дієсловом! Такий у них закон.
Третьокласник Тимко ніколи не був у місті Слів, вулиці Прийменників не бачив, з її мешканцями не знайомився і про їх закони, звісно, нічого не знав. Тому з ним трапилася незвичайна пригода. Писав він якось вправу:
Ранок тільки-но настав,
Качка з виводком — на став.
« Щось тут не те, - подумав Тимко, - так і є! Я знайшов помилку в підручнику! Адже всі прийменники треба писати окремо, і тут один раз окремо написано. Але ось тут помилка є!». І виправив:
Ранок тільки-но на став.
Тут слова раптом ожили, і почалося таке! Слово «ранок» закричало:
- Ні на який став я не збираюся! На став повинні йти качка з
виводком! А я настав, тобто почався, прийшов. І прийменник тут ні до
чого! Я ж дієслово, а тому перед дієсловами прийменників біти взагалі не
може!
Тимко збентежено кліпав очима:
- Але ж прийменники зі словами пишуться окремо. Нам так учителька говорила...
- Зі словами - так, - озвалося дієслово «настав», - але ж не можна писати окремо частинку слова. А ти відрубав від мене мою частинку і написав її окремо! «на» в мені повинно бути, бо це префікс, а ніякий не прийменник!
- Вибачте, - промовив Тимко, - тепер знатиму.
Не напишу вже, чесне слово,
Прийменник перед дієсловом!
Закони ваші поважатиму
І краще правила вивчатиму!

Друзі назавжди
У Граматиці-країні жили собі Іменник та Прикметник, але ці поважні частини мови не були знайомі одна з одною. Та якось доля звела їх разом.
- Ти хто? — запитав Іменник, побачивши Прикметника.
- Я не можу відповісти на це питання, я знаю тільки який я? А ти який?
- А я можу відповісти лише на питання хто ? Або що ? А от який я? не знаю...
Тут у кущах промайнув зайчисько. Іменник і Прикметник переглянулися.
- Заєць! - сказав Іменник.
- Сірий, довговухий, куцохвостий, прудкий! - додав Прикметник і посміхнувся.
Тим часом набігла хмарка та прямо Іменникові на ніс впала велика дощова крапля.
- Дощ, - промовив той.
- Теплий, літній, короткочасний, - заспокоїв Прикметник і засміявся, хоч на нього теж впало кілька крапель.
- Парасолька! - вигукнув Іменник, швидко розкривши її, і запросив нового знайомого сховатися від дощу.
- Гарна, яскрава! - похвалив парасольку Прикметник. Він був дуже радий зустрічі з Іменником, адже вони так легко порозумілися.
- Добрі, вірні, щирі, справжні..., - почав він схвильовано говорити. Іменник одразу зрозумів, про що той думає, і продовжив:
- Друзі! Побратими!
З того часу й почалася дружба Іменника й Прикметника. Прикметник так шанує Іменника, що зве його старшим братом І завжди стає на його сторону. Він навіть склав пісеньку про їх щиру дружбу і заспівав її Іменникові:
- Мені ти ніби брат,
Я надзвичайно рад
У всьому бути теж таким, як ти!
Твій рід, твоє число,
Відмінок твій візьму,
І поруч із тобою гордо я піду!
Іменник теж дуже шанує свого друга. А ще він надзвичайно любить відгадувати його загадки, тобто називати предмет за ознаками, які вказує Прикметник.
Хочеш погратися разом з ними?
Кислий, жовтий, соковитий, вітамінний ...
(лимон)
Білий, холодний, пухнастий, іскристий, морозний...
(сніг)
Руда ,швидконога, хитра, хижа...
(лисиця)
Блакитний, чисте, безхмарне, прозоре, високе...
(небо).

Сім братів-відмінків
Жили в країні граматичній
Морфологічно-фонетичній
Брати - відмінки.
Називний (він був між ними головний)
Завжди предмети називав.
Про кожен з них хто? що? питав.
Ось так: це хто? - їжак, лисиця.
Це що? - машина, паляниця.
А це хто? - дівчинка, школяр.
А це що? - квітка, календар.
Відмінок другий - Родовий,
Був роботящий, діловий,
Всіх роду-племені питав,
Тому і назву цю дістав.
- Ти роду-племені якого?
Ніде не обійтись без нього!
Кого? Чого? , - питав, - немає?
Дороги, зайця чи трамвая?
Капусти, сала чи пшона?
Зозулі, півня чи зерна?
Давальний - щедрий був відмінок.
Кому? Чому? - усіх питав.
Ведмедю, бегемоту, півню,
Землі, повітрю - всім давав!
І ранку світлому, і ночі.
Давав І братові охоче.
Тому і назву цю дістав.
Знахідним брат четвертий звався.
Знайшов кульбабку й здивувався:
- Що я знайшов? Весну-красну!
А ще кого? Бджолу, осу,
Ведмедя, зайця і лисичку,
Знайшов метелика й синичку.
Орудний гордовито ходить,
Пишається. Скажи: Ким? Чим?
Собою, розумом, народом!
І ми пишатись будем ним,
Сім'єю, школою і містом,
Цукерками, ізюмом, тістом,
Коровою, котом, конем,
І ранком, і чудовим днем!
Місцевий вказує на місце.
На кому чи на чому? Де?
На морі, на землі, на річці,
У полі чи у лісі йде,
Мчить на машині, на коні,
У літаку або в човні,
В душі, у думці, уві сні,
А ще - в тобі він і в мені.
Відмінок сьомий зветься кличний.
Він дуже, дуже симпатичний!
Бо всіх так радісно гукає:
Веселко! Земле! Рідний краю!
Усіх він хоче привітати:
Бабусю, мамо, сестро, брате!
Відмінків сім, вони - брати,
Тепер знайомий з ними й ти.

Секрети родового відмінка
У читальному залі школи № 103 сидів русявий школярик років 9-10 та гортав словник. Хлопчика звали Пізнайком, тому що він був дуже допитливий. От і тепер хлопчині не терпілося з'ясувати причину дивної «поведінки» іменників чоловічого роду однини в родовому відмінку. Чому дивної? А хіба не дивно, що такі схожі іменники, як, скажімо, гай і трамвай (адже в обох остання буква - й) у родовому відмінку вже мають різні закінчення: гаю, трамвая?!
- Я нарешті зрозумів! - вигукнув Пізнайко, - головне - це значення слова! З істотами все просто: у них завжди закінчення -а, -я, закінчень -у, -ю не буває, тож з ними проблем немає: чоловіка, ведмедя, сома, джмеля.
Труднощі викликають неістоти. Серед них є чітко окреслені предмети: різні одиничні предмети (олівець, трамвай, автобус, ключ, палець, ніс, пагорб, дуб, клен), які можна охопити оком; а також поняття, наукові терміни: квадрат, трикутник, кілограм, метр, літр, місяць, понеділок, жовтень, листопад, грудень, суфікс, відмінок тощо. Ці іменники мають закінчення -а, або -я! і словник це підтверджує: автомобіля, прямокутника, січня, вівторка, вареника, зуба, пирога, каштана, тюльпана, огірка, кореня, префікса, доданка.
- Молодець, хлопчику! Ти справжній дослідник! - почувся чийсь
голос. Пізнайко озирнувся. Поруч стояв поважний пан у чорному
капелюсі.
- Будьмо знайомі! Я - Родовий Відмінок. Ти зробив правильний висновок. Але це ще не все. Закінчення -а, -я мають ще й назви міст: Києва, Харкова, Львова, Парижа, Лондона, Севастополя, Рима. А їх поглядом не охопити, надто великі, чи не так?
- Так, - погодився Пізнайко, - а які закінчення мають назви країн?
- У або -ю, - категорично промовив Родовий відмінок. - Тільки так! Усе надто велике — великі території, споруди, як і всі нечітко окреслені предмети, збірні — мають закінчення -у, -ю. можеш перевірити за словником: Дунаю, Бугу, Сибіру, Донбасу, Китаю, стадіону, піску, вітру, морозу, снігу, одягу, лісу, бузку...
- А чому «бузку»? Чим він відрізняється від «дуба»?
- Тим, що кущ. У кущів закінчення не ті, що в дерев! Запам'ятай: жасмину, аґрусу, барбарису. А ще —моху, барвінку, хмелю, льону.
- Чому ж тоді «тюльпана»?
- Точно окреслений одиничний предмет! Адже ти можеш зірвати один тюльпан, один гладіолус. А от від хмелю, барбарису, моху хіба що частинку відірвеш! -засміявся Родовий відмінок.
- А чому «ранку», але «вечора»? - запитав Пізнайко. Але пан Родовий Відмінок зник. «Мабуть, виняток, - подумав пізнайко й замислився. - Як багато таємниць у пана родового відмінка! Мабуть, іще не раз доведеться до словника звертатися».

Дивна сімеєчка пана Займенничка
Чи велика сімеєчка
В пана Займенничка?
Прямо скажу: не мала.
І дивну славу здобула.
Чому? Бо таки дуже дивна: ніхто з цієї родини не називає речі своїми іменами. Тільки й чути: ВІН, ТОЙ, ЦЕЙ, ТАКИЙ, ТУДИ, СЮДИ. А хто «він»? який «такий»? куди це «туди»? про це можна тільки здогадуватися.
Ця кумедна родина мешкає в досить таки великому будинку, перший поверх якого займають лиш так звані ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ. Їх теж чимало, тому праворуч і ліворуч від входу висять таблички. На тій, що ліворуч, написано:
Тут живе лиш однина:
Я, ТИ, ВІН, ВОНО, ВОНА
А на тій, праворуч:
Нерухомість множини:
Тут живуть МИ, ВИ, ВОНИ.
На кожній половині по три кімнати, оскільки так званих осіб теж три. Кімната №1 ліворуч належить першій особі однини. Ця особа - Я, а праворуч кімнату №1 займає перша особа множини - МИ. Кімнату № 2 ліворуч займає друга особа - ТИ, а праворуч - ВИ. А кімната № 3 належить третій особі. На половині однини там оселилися ВІН, ВОНА й ВОНО, а от праворуч мешкає третя особа множини -ВОНИ.
Здається, усе просто. Але членів цієї сімейки впізнати іноді зовсім не просто! Вони здатні на всілякі вигадки. Іноді так зміняться, що й не впізнаєш! Скажімо, МЕНЕ де шукати? В якій кімнаті? А виявляється, що це перша особа однини - Я! Так разюча змінитися може й будь-яка інша особа: НАС, ТЕБЕ, ЙОГО, ВАМ, НИМИ.
Чи впізнаєте, хто з якої кімнати?

Кома знає своє місце
На конференції розділових знаків виступала з доповіддю шановна добродійка Кома:
- Познайомимось, я - Кома.
- Усім я змалечку відома.
- Кома - розділовий знак,
- «Крапка з хвостиком», ось так!
Продемонструвавши всім свій хвостик, Кома продовжувала:
- Бачте, хвостичок маленький,
Коротенький, чепурненький.
А для чого я служу,
Зараз всім вам розкажу.
Дуже часто мене, діти,
Можна в реченні зустріти.
Я завжди перед А й АЛЕ,
Це знає й дитинча мале!
Кома навела приклади (вона заздалегідь приготувала таблиці й тепер
демонструвала на них своє місце).
Бджола мала, а й та працює.
Вогонь — добрий слуга, але поганий хазяїн.

- Коли є однорідні члени,
Ніяк не обійтись без мене.
Коли сполучників нема,
Стою я навіть між двома.
Я люблю співати, танцювати

Сполучники зі мною в дружбі,
Бо на однаковій ми службі,
І часто в реченнях складних
Ми разом розділяєм їх.
Вітер затих, і дощ припинився.
Птахи відлітають, бо надходить осінь
.
Виділяю я звертання:
Мамо, іде вже зима!
Знайте всі: під час читання
Теж важлива роль моя -
Вимагаю пауз я!
Чомучко Стасик був учасником конференції. Він дуже уважно вислухав цю доповідь, а потім запитав:
- Шановна Комо! Про звертання, однорідні члени речення без сполучників і навіть про складні речення я все зрозумів. Але чому в простому реченні перед сполучником і (або й) іноді кома є, а іноді немає?
-Відповім тобі, гаразд.
Коли і один лиш раз
В реченні простім буває,
Я стосунків з ним не маю.
А коли хоч два їх є,
Буде місце там моє!
Ці вже однорідні члени
Не обходяться без мене!
Лисиці і вовки — хижі звірі.
І лисиці, і вовки - хижі звірі.

- Зрозумів, дякую за пояснення, шановна Комо, - сказав Стасик.
Кома, махнувши своїм коротким хвостиком, побігла назад у речення, поспіхом промовивши:
-Ще зустрінемось, малята!
Є ще випадків багато,
Де я теж значком служу.
Іншим разом розкажу!

Частка НЕ в місті дієслів
У Граматиці-країні,
В славнім місті Дієслів,
Легендарнім і гостиннім,
Частку НЕ хтось поселив.
Частка НЕ з дієсловами
Подружитись не могла.
- Я не стану поруч з вами,
Хоч би де я не була!
Не люблю вас! Не чекайте,
Я руки вам не подам!
І мене ви не гукайте,
Я не стану другом вам! -
І стоїть окремо НЕ
- Не торкайтесь до мене!
Не чіпайте! Не підходьте!
Не турбуйте частку НЕ!
Та одній же нудно жити,
Всім це ясно і без слів.
Треба з кимось і дружити,
Як ти в місті Дієслів!
«Ненавидіти» - це слово
Полюбила частка НЕ,
І тому це дієслово
Не вживається без НЕ.
Пишуть «нехтувати» разом
(З ним у НЕ - любов сама!)
І «неволити», всяк знає:
Слова «волити» нема!
І «нездужати», «незчутись»
«Непокоїтися» теж
Пишуть разом
(НЕ в них префікс),
Тут за смислом слова стеж!
Дружить НЕ й з дієсловами,
Що на НЕДО- почались.
«недочути», «недоспати» -
Дії, що не відбулись
В повній мірі, лиш частково –
Разом пишуть, пам'ятай.
Тож обдумуй кожне слово
І словник скоріш гортай!

Усі важливі!
Усім відомо, що є самостійні частини мови і службові. Самостійні щось означають, на різні питання відповідають, тобто вважають себе цілком поважними особами. Ну й нехай собі вважають, не про них мова зараз! Мова піде про службові слова.
Зібралися якось вони всі разом і почали вихвалятися, які вони важливі.
- Без нас, вигуків, я взагалі собі життя не уявляю! Якби я вранці не
крикнув «Ой!», ніхто б і не побачив, що вогонь спалахнув, - сказав вигук
«Ой!». Йому почали аплодувати вигуки «Ох!», «Гей!», «Ех!» та Інші.
Скоро почалася суперечка. Особливо наполягали на своїй важливості сполучники.
- Звичайно, ми найважливіші! - сказав сполучник І, - тут і думати нічого! Ми з'єднуємо і слова, і навіть окремі думки! Без нас не могло б існувати багатьох складних речень!
- Так, авжеж! - підтримали його сполучники БО, АЛЕ, А, ЯК, ЩОБ, КОЛИ та інші, - ми з'єднуємо слова й думки, неначе ланцюжки, нас треба визнати найголовнішими серед службових слів і призначити президентами нашої спільноти!
Частки скромно мовчали, хоча глибоко в душі вважали, що вони могли б стати цілком пристойними президентами. Одна лише частка НЕ сказала вголос:
- Я так не вважаю! Не погоджуюся, не визнаю!
Тоді й частки ЖЕ, БИ, ОСЬ та ще кілька почали гомоніти:
- Це ж неподобство! Казна-що! Вам би треба було бути
скромнішими, ось!
Прийменники теж ледве стримувалися від хвилювання.
- Це без нас не було б речень ні складних, ні простих! - закричав
прийменник БЕЗ. Його підтримали інші. Прийменники ДО, ВІД, У, НА,
ПІД, НАД навіть стиснули свої кулачки й хотіли кинутися на сполучники,
але, на щастя, до бійки не дійшло. Бо цариця Граматика, як завжди,
з'явилася вчасно і сказала:
- Шановні, шановні службові слова!
У мене від крику болить голова.
Не треба війни, суперечок, прошу!
Усі ви важливі, це я вам кажу!
І далі нести вам важливу цю службу,
Тому я - за всіх вас! За мир і за дружбу!
Серед службових слів немає президентів. Вони ні від кого не залежать, але всі дружно і старанно виконують свої обов'язки, роблячи нашу мову такою чудовою!

Числівник
Частина мови ділова,
Числівник добре знає,
Що як від трьох відняти два,
Завжди один буває.
Він знає, що чотири й шість -
Це десять. І не тільки!
На всі питання відповість,
Якщо спитаєш «скільки?»!
Числівників, як тих зірок,
Багато-пребагато.
Бо безліч чисел, адже всі
І не порахувати!

 

 

ДЯКУЄМО АВТОРУ ЗА ЧУДОВИЙ МАТЕРІАЛ!!!!!!

Переглядів: 75 | Додав: Mishel | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar